Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Обухівським районним судом Київської області 18 листопада 2025 року винесено вирок, яким визнано винуватим гр.С. у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України (Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період), та призначено покарання у виді трьох років позбавлення волі.
Обвинувачений вину не визнав, посилаючись на те, що його релігійні переконання унеможливлюють проходження військової служби.
Оцінивши особу обвинуваченого, обставини справи у їх сукупності суд не знайшов підстав для застосування ст.75 КК України та звільнення засудженого від покарання з призначенням іспитового терміну.
При цьому суд виснував, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України захист незалежності та територіальної цілісності держави набув особливого значення для кожного громадянина та має забезпечуватися всіма можливими засобами. Наслідки ухилення осіб від військової служби в цих умовах через призначене їм покарання мають досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. В іншому випадку звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням сформує негативну думку інших військовослужбовців щодо своєї діяльності, матиме вплив на їх бойовий дух та мотивацію, а також жодним чином не сприятиме дотриманню мети та принципів призначення покарання.
Станом на цей час вирок не набрав законної сили і може бути оскаржений в апеляційному порядку.
Під час розгляду справи судом враховано висновки Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справі № 573/406/24 про те, що перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов’язку всіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови.
У цьому кримінальному провадженні суди попередніх інстанцій визнали військовозобов’язаного винуватим у тому, що він після отримання повістки без поважних причин не прибув до ТЦК та СП для проходження військової служби у військовій частині. Обвинуваченого засуджено за ст. 336 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. У касаційній скарзі захисник вказує, що неприбуття його підзахисного до військкомату було пов’язане з його належністю до релігійного об’єднання Свідків Єгови, віровчення яких не дозволяє виконувати будь-яку військову службу, а тому через його глибокі релігійні переконання кримінальна відповідальність виключається.
Залишаючи без зміни рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд вказав, що Україна запровадила альтернативи військовій службі в мирний час і громадяни України можуть безперешкодно ними скористатися. Проте у воєнний час, під час мобілізації і оборонної війни обов’язок захисту України, яка зазнала агресивного нападу з боку Російської Федерації, покладається на всіх громадян України незалежно від їхнього віросповідання. Верховний Суд вважає, що призов за мобілізацією може зумовлювати виконання військового обов’язку не лише в бойовій обстановці, але може бути пов’язаний з іншими видами несення цієї служби (як-от будівництво укріплень, вивезення поранених, ремонт техніки тощо).
У цьому провадженні засудженого, який повідомив про свої релігійні переконання, планували задіяти в захисті України як зв’язківця. Тобто держава навіть в умовах воєнного стану та мобілізації врахувала повідомлену засудженим інформацію про його віру. Підстав вважати, що засуджений мав би служити не як зв’язківець, не було, оскільки засуджений не з’явився для проходження будь-якої військової служби, зокрема тієї, яка не пов’язана із використанням та носінням зброї.
Повідомлену стороною захисту інформацію про те, що засуджений як свідок Єгови за своїм віросповіданням узагалі не може виконувати функції водія, кухаря, зв’язківця тощо, оскільки змушений буде носити військову форму та отримуватиме заробітну плату від Міністерства оборони України, суд оцінює як категоричну відмову від виконання обов’язку із захисту України загалом.
У час, коли Україна здійснює самооборону, коли існування самої держави є під загрозою, кожен громадянин України повинен усвідомлювати необхідність пошуку балансу між потребами держави й інтересами громадянина. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необхідність врахування «особливої суспільної потреби» і «пропорційно переслідуваної законної мети» у випадках, пов’язаних з необхідністю виконання певного обов’язку і свободою віросповідання.
Верховний Суд вважав, що існування особливої суспільної потреби є очевидним, оскільки Україна веде оборонну війну, а не агресивну, Україна зазнала нападу з боку держави, яка є значно більшою за площею і кількістю населення, лінія активних бойових дій і лінія кордону, з боку якого може відбутися потенційний напад противника, вимірюється тисячами кілометрів.
ВС не вдається до аналізу рішень ЄСПЛ в контексті відмови від військової служби через релігійні переконання, оскільки жодне з рішень цього Суду не стосувалося оцінки дій держави і громадянина в контексті такої масштабної війни, яка ведеться проти України, з урахуванням ресурсів обох держав, характеру нападів, кількості обстрілів, кількості порушень норм міжнародного гуманітарного права та кількості вчинюваних державою-агресором воєнних злочинів, у тому числі проти жінок і дітей.
В Україні було оголошено загальну мобілізацію всіх військовозобов’язаних осіб, тобто йдеться не про військову службу за призовом, яка має місце в мирний час (як у справах ЄСПЛ), а про військову службу за мобілізацією для відсічі ворожій збройній агресії.
На переконання Суду, перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов’язку всіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови.
З постановою ККС ВС від 15 квітня 2025 року у справі № 573/406/24 (провадження № 51-317км25) можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/126906863.
Зміст вироку суду у справі № 372/286/25 оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Пресслужба Обухівського районного суду Київської області
_03_03.png)
